Вивізне мито 10% на сою та ріпак стало свого роду бар’єром для експорту цих культур
На початку вересня 2025 року президент України підписав законопроєкт №13157, який передбачає запровадження так званих «соєво-ріпакових правок» – експортного мита на насіння сої та ріпаку. Це мито встановлено на рівні 10% від митної вартості вказаних олійних культур і поширюється на їх вивезення за кордон. Нижче розглянемо сутність цих змін, аргументи їхніх ініціаторів, реакцію аграріїв та перші наслідки для галузі.
Передумови та прийняття «соєво-ріпакових» правок
Ідея обмежити експорт олійних культур не нова. Ще у 2017 році Верховна Рада ухвалила т.зв. «соєво-ріпакові правки», якими було скасовано відшкодування ПДВ при експорті сої (а з 2020 р. – і ріпаку) для компаній-трейдерів. Це створило нерівні умови на користь переробників і зашкодило дрібним сільгоспвиробникам. Через неможливість дрібних фермерів самостійно формувати експортні партії їм доводилося збувати урожай посередникам за зниженими цінами, що зробило вирощування сої та ріпаку збитковим. У результаті площі під соєю в 2017–2019 рр. скоротились на 21%, і зрештою ці обмеження були скасовані у січні 2020 року.
У 2025 році до цієї ідеї вирішили повернутися. Група депутатів від провладної партії поспішала ввести мита на олійні ще до початку масового збору врожаю ріпаку, щоб забезпечити вітчизняні олійно-екстракційні заводи сировиною. Першу спробу було здійснено шляхом внесення «соєво-ріпакової» поправки до зовсім іншого законопроєкту (щодо ліків), але 18 червня 2025 р. парламент відхилив цю поправку, оскільки вона не відповідала тематиці основного закону. Після цього ініціатори перенесли свою пропозицію до урядового законопроєкту №13157, присвяченого змінам у Податковому кодексі у зв’язку з законом про інтегроване запобігання промисловому забрудненню. Цей екологічний за суттю документ став «троянським конем» для податкових ініціатив, які раніше не знайшли підтримки – зокрема, експортного мита на олійні культури.
16 липня 2025 року Верховна Рада розглянула законопроєкт №13157 у другому читанні. Спочатку профільний комітет і частина депутатів не підтримали скандальні «соєво-ріпакові» поправки, через що у залі виникло блокування трибуни та сутички між депутатами. Згодом після політичних перемовин голосування продовжили, і законопроєкт із правками було ухвалено більшістю голосів. 2 вересня документ підписав Президент, що дало старт набранню ним чинності.
Суть запровадженого експортного мита
Експортне мито на сою та ріпак набуло чинності з 4 вересня 2025 року. Основні положення цих змін такі:
- Ставка мита – 10% від митної вартості соєвих бобів (код УКТ ЗЕД 1201) та насіння ріпаку (кользи) (код 1205), як у необробленому, так і у подрібненому вигляді[11]. Це фіскальний збір, який сплачується при експорті зазначеної продукції.
- Тривалість дії мита: такий 10%-й тариф встановлено до кінця 2029 року. Починаючи з 1 січня 2030 року, заплановано щорічно знижувати ставку на 1 відсотковий пункт – до рівня 5% з 2035 року. Таким чином, мито має довгостроковий характер, хоча поступово пом’якшуватиметься.
- Виняток для виробників: законом передбачено, що сплачувати мито мають лише трейдери. Якщо ж експортером виступає безпосередньо сільгоспвиробник (фермерське господарство, агрокомпанія) або аграрний кооператив, який вивозить власно вирощену продукцію, то від сплати 10% мита він звільняється. Іншими словами, правило «виробник не платить – платить посередник» закладено як механізм підтримки аграріїв.
- Цільовий фонд підтримки: одночасно з митом документ містить поправку про створення Державного фонду підтримки сільгоспвиробників. До цього фонду мають зараховуватися надходження від експортного мита на сою та ріпак, аби в подальшому спрямовувати їх на програми підтримки агросектору. Це своєрідна компенсаційна міра, покликана повернути частину вилучених коштів назад фермерам у вигляді субсидій чи інших інструментів підтримки.
Варто підкреслити, що зазначені «соєво-ріпакові» правки було внесено в законопроєкт, тематично далекий від аграрного сектору (він стосувався екологічного регулювання промислового забруднення). Такий нестандартний законодавчий хід викликав критику з боку частини депутатів, які вказували на порушення процедурних принципів (поправка не відповідала профілю базового закону). Проте в підсумку зміни набули сили закону, і з початку вересня експорт сої та ріпаку з України оподатковується новим митом.
Аргументи ініціаторів: навіщо обмежувати експорт
Прихильники експортного мита на олійні культури наводять низку економічних аргументів на його користь:
- Розвиток внутрішньої переробки. Ініціатори правок вказують на успішний досвід України з соняшником: з 1999 року діє мито на експорт насіння соняшнику, що стимулювало розвиток потужної вітчизняної галузі з виробництва олії. Подібним чином, обмеживши вивіз сої та ріпаку, держава сподівається спрямувати ці ресурси на внутрішню переробку, створивши додану вартість всередині країни.
- Більші прибутки переробників та надходження до бюджету. За словами авторів ініціативи, 10%-е мито дасть можливість олійно-екстракційним заводам (ОЕЗ) отримати більше сировини і більше заробити, а державному бюджету – отримати додаткові податкові надходження. Наприклад, прогнозувалося істотне зростання експорту готової продукції: рапсової олії в 4 рази, ріпакового шроту – в 3 рази, соєвого шроту – в 2 рази, соєвої олії – на 50%. Це, на думку ініціаторів, означає більше валютної виручки та податків у країні замість вивезення сирого товару.
- Перехід від сировинної економіки до продуктів з доданою вартістю. Стратегічна мета – 100% переробка вирощеної сировини в Україні, замість експорту в необробленому вигляді[20]. «Наша кінцева задача — відійти від сировинної економіки і експортувати продукт з доданою вартістю», – пояснював один із депутатів, які лобіювали правки. На їхню думку, розвиток переробної промисловості вигідний для країни в цілому, а з часом «підтягне» і рівень доходів виробників сировини.
- Мито платить трейдер, а не фермер. Закон сконструйований так, що формально податкове навантаження покладається на посередників-експортерів. Аграрії і кооперативи, які самі продають свій врожай за кордон, нічого не платять, отже отримують конкурентну перевагу. Таким чином, за задумом авторів, «за преференції для фермерів та переробників заплатить трейдер». ОЕЗ отримають сировину на вигідніших умовах, а для агровиробників створено стимул експортувати самотужки (об’єднуватись у кооперативи), аби уникнути мита.
- Соціально-економічний ефект в умовах війни. Підтримувачі ідеї наголошують, що завантажені роботою переробні підприємства – це робочі місця, зарплати та сплачені податки, що особливо важливо під час воєнного стану. Натомість простоюючі заводи – це втрати для економіки. Тому держава має підтримати переробників, щоб забезпечити безперебійність їх роботи і розвиток галузі навіть у складний період.
Отримані від мита кошти планують використати на підтримку фермерів, зокрема через згаданий державний фонд. Додатково пропонувалося ввести податкові стимули для кооперативів (так звані «патронажні дивіденди», щоб прибутки кооперативів не оподатковувалися при розподілі між членами) як компенсаційний механізм для аграріїв. Ідея полягала в тому, щоби дати фермерам альтернативу: якщо їх змушують продавати продукцію не трейдерам, а на переробку, то через кооперативний експорт без податку на прибуток вони могли б отримувати більше. Втім, реалізація цієї пропозиції залишається під питанням – окремі експерти сумніваються, що такі податкові послаблення будуть ухвалені.
Критика та позиція аграріїв: кому вигідні правки
Запровадження «соєвого» мита викликало різко негативну реакцію більшості сільгоспвиробників та галузевих об’єднань. Практично одразу після появи ініціативи у червні 2025 року аграрні асоціації виступили із спільною критикою. Свою незгоду відкрито висловили, зокрема, Українська зернова асоціація (УЗА), Всеукраїнська аграрна рада (ВАР), Американська торгова палата в Україні, Європейська Бізнес Асоціація та інші організації. Наведемо основні аргументи та побоювання, які висловлює аграрна спільнота:
- Удар по дрібних і середніх фермерах. Нові правила несуть дискримінацію малих та середніх агровиробників, які фізично не зможуть самостійно експортувати свій урожай за кордон. Більшість фермерів не мають ні обсягу продукції, ні налагодженої логістики, ні експертного досвіду, щоб стати прямими експортерами. Відтак їм доведеться збувати урожай на внутрішньому ринку, де закупівельні ціни неминуче знизяться – трейдери закладуть 10% мито у зниження ціни, а переробники, маючи менше конкуренції, диктуватимуть свої умови. Таким чином, значна частина вартості перекладається на агровиробника у вигляді втраченої маржі, і на практиці виходить, що вигоду отримають всі, окрім фермера.
- Монополізація та ціновий тиск. Аграрії застерігають, що поправки скорочують конкуренцію на ринку олійних культур і створюють штучний тиск на ціни на внутрішньому ринку[30]. Якщо експортні можливості обмежені, фермер більше залежить від декількох великих переробників чи трейдерів, які зможуть нав’язувати нижчі ціни. Це особливо ризиковано в умовах рекордних урожаїв або інших ринкових коливань – ціни всередині країни можуть впасти значно нижче світових.
- Лобіювання інтересів переробників. У сільгоспспільноті побутує думка, що ці правки пролобійовані саме крупними переробними компаніями та агрохолдингами, які володіють власними заводами. Фактично, переробники отримують пряму вигоду – дешевшу сировину, гарантовані обсяги для заводів та вищу маржу від реалізації продуктів переробки. Держава теж не в програші, адже стягує мито до бюджету. Натомість фермер залишається без частки свого заробітку, поступаючись цією вигодою іншим сторонам. Такий перерозподіл прибутку вважається аграріями несправедливим і таким, що «викручує руки» виробникам.
- Можливі схеми та нерівність умов. Запроваджена модель «мито для всіх, окрім виробників» теж критикується, оскільки створює поле для зловживань. Найбільші гравці ринку можуть знайти способи обійти мито, тоді як малі – ні. Приміром, великі агрохолдинги, маючи право експортувати власний врожай без мита, можуть скуповувати додаткову сою і ріпак у дрібних фермерів за готівку та оформляти цей обсяг як свій “умовно вирощений”. Голова компанії «Allseeds» навів таку схему: агрохолдинг просто задекларує надзвичайно високу врожайність на своїх полях (скажімо, замість реальних 2 т/га покаже 4–5 т/га), а надлишок фактично набуде у сторонніх фермерів нелегально. У підсумку частина виробників отримає конкурентну перевагу (ті, хто вдався до махінацій або має інтегровану переробку), тоді як інші, сумлінні виробники втратять ринок. Це посилить нерівність у аграрному секторі. Тож деякі учасники ринку вважають, що якщо вже вводити мито – то однакове для всіх, без винятків, аби не створювати лазівок і сірих зон.
- Порушення міжнародних зобов’язань. Критики наголошують, що введення нового постійного експортного мита суперечить Угоді про асоціацію з ЄС. Стаття 35 цієї Угоди прямо забороняє запровадження нових експортних мит (окрім тих, що вже діяли раніше чи обумовлені окремими протоколами). Соєві та ріпакові культури не входять до переліку винятків. Відповідно, такий крок України може викликати негативну реакцію Брюсселю. Експерти попереджають про ризик дзеркальних заходів з боку ЄС – наприклад, запровадження у відповідь мит на імпорт української сої або ріпаку. В найгіршому разі питання може дійти до арбітражу і позначитися на переговорах про вступ України до Євросоюзу. З огляду на те, що зараз українська сторона домагається розширення квот і торговельних преференцій від ЄС, односторонні торгові обмеження виглядають недоречно.
- Відсутність прозорого обговорення. Аграрний бізнес також обурений поспішним та непублічним процесом ухвалення цих норм. Поправки було внесено кулуарно, без широких консультацій з ринком. Не було представлених розрахунків впливу мита чи оцінки втрат-вигод для всіх сторін. За лічені тижні до голосування інформація ходила лише чутками. Така практика, на думку бізнес-спільноти, підриває довіру до влади і реформ загалом. Фермери очікують, що стратегічні рішення в агросекторі прийматимуться з урахуванням їх позиції, а не одноосібно.
Отже, на думку аграріїв, запровадження експортного мита вигідне всім, окрім виробників сільгосппродукції. Переробні підприємства отримують дешевшу сировину й додатковий прибуток, держава отримує своє мито до бюджету, а фермер втрачає частину експортної виручки. Український агросектор, особливо його дрібні та середні виробники, фактично оплачують «бенкет» розвитку переробки, жертвуючи власною маржинальністю. Не заперечуючи важливості розвитку переробної галузі, фермерські об’єднання наполягають: це не має відбуватися за їх рахунок. Якщо держава хоче стимулювати додану вартість, вона повинна запропонувати аграріям компенсатори і альтернативні шляхи збуту, інакше виробництво олійних культур може скоротитися, як це вже траплялося у минулому.
Перші наслідки та подальші кроки
Практика впровадження нового мита одразу виявила низку проблем. Відразу після набрання чинності 10% мита експорт сої та ріпаку практично зупинився. Станом на 5 вересня вантажні відправлення олійних через порти не відбувалися – судна очікували в портах, оскільки експортні партії часто змішані і містять продукцію від різних постачальників (частково від виробників, частково від трейдерів). Виникла правова колізія: як застосувати мито на практиці, якщо в одній партії є зерно, що мало б обкладатися митом, і зерно, звільнене від нього? Митниця не мала чітких інструкцій, механізм документального підтвердження походження продукції (власно вирощена чи ні) виявився не пропрацьованим. Отже, експортери та контролюючі органи просто призупинили операції, щоб не порушити закон.
Аграрні асоціації терміново забили на сполох. Всеукраїнська аграрна рада звернулася до уряду з вимогою негайно втрутитися і розблокувати експорт. Фактично фермери опинилися в ситуації, коли врожай зібрано, контракти закордон укладені, але виконати їх вони не можуть через регуляторну невизначеність. ВАР підкреслила, що підготовка підзаконних актів – зокрема, порядку підтвердження виробником свого статусу при експорті – це зона відповідальності Міністерства фінансів, і закликала Мінфін якнайшвидше розробити відповідні критерії та процедури.
У відповідь влада почала шукати рішення. 10 вересня відбулася нарада за участю урядовців і бізнесу, де обговорювали новий механізм експорту сої та ріпаку після введення мита. Попередньо озвучено намір внести зміни до закону №13157 – тобто підготувати поправки, які уточнять процедуру і нададуть фермерам можливість повернення сплаченого мита за свій товар. Зокрема, йдеться про визначення чітких критеріїв, хто вважається виробником і як підтвердити, що продукція власного виробництва, а також механізм компенсації 10% мита для таких експортерів. Однак це потребує часу: за даними аналітиків, швидкого рішення не буде. Розгляд поправок парламентом очікується не раніше початку жовтня, а за умови успішного ухвалення і підписання, нові норми запрацюють лише з 1 листопада 2025 року. Весь вересень і жовтень бізнесу доведеться працювати «на власний страх і ризик», не маючи гарантій повернення мита виробникам-експортерам.
Така невизначеність вже призвела до колапсу експорту ріпаку, відзначають трейдери: значні обсяги врожаю зависли без руху. Є побоювання, що якщо ситуація не проясниться, у жовтні під загрозою опиниться й старт активного експорту сої (коли почнеться масове виконання форвардних контрактів на новий врожай). Представники ринку у цій критичній ситуації навіть порушують питання про скасування або відтермінування дії мита як такого, називаючи ухвалені зміни «законодавчим соромом». Наразі ж урядовцям пропонують принаймні офіційно роз’яснити учасникам ринку, що до внесення поправок єдиний легальний шлях експорту – сплатити 10% мито на всю партію. Це потрібно для того, щоб розморозити торгівлю: нині експортери готові купувати продукцію і вантажити судна, але не можуть отримати згоду фермерів сплачувати мито, а самі трейдери теж не хочуть брати ці витрати на себе без шансів повернення. Втім, навіть таке тимчасове роз’яснення є проблемним, бо суперечить букві закону (де зазначено про звільнення виробників). Таким чином, ринок опинився у стані правового ступору.
Висновок: «Соєво-ріпакові» правки стали одним з найбільш резонансних аграрних рішень 2025 року. Задекларована благородна мета – розвиток внутрішньої переробки та підтримка національного виробника – на практиці зіткнулася з жорсткою критикою і низкою труднощів у реалізації. Держава та переробні компанії дійсно отримують вигоди у вигляді митних надходжень і сировини для ОЕЗ, проте рахунок сплачує фермерська спільнота у вигляді нижчих цін і експортних ускладнень. Найближчі місяці покажуть, чи вдасться владнати проблемні аспекти цього регулювання – знайти баланс між підтримкою переробки і захистом інтересів агровиробників. А поки що аграрії вимушені адаптуватися до нових правил гри, сподіваючись на обіцяні компенсації та очікуючи, що їхню позицію буде почуто при подальших змінах податкової політики.
Джерела: Законопроєкт №13157 та пояснювальні матеріали; новинні та аналітичні публікації провідних економічних і аграрних видань України (Економічна правда, Суспільне, Latifundist, AgroPolit, Букви та ін.) з червня по вересень 2025 року. Наведені дані й оцінки відображають стан дискусії станом на середину вересня 2025 року.
0 коментарів